Юрій Загородній: «Футбол — це той вид спорту, який об’єднує українців різних політичних уподобань, переконань та політичних позицій» Избранное

Оцените материал
(1 Голосовать)

Юрій Іванович Загородній — доволі відома на Васильківщині особистість. Він є народним депутатом України, президентом футбольного клубу «Гребінки», а також засновником хокейного клубу «Рось» (Біла Церква). З його ім’ям тісно пов’язаний успіх гребінківської команди «Агросоюз» на обласній арені і тріумфи «Тайфуна» з Дослідницького та «Гребінок» в районному чемпіонаті… Хто привив Юрію Івановичу любов до футболу? Яку роль у його житті зіграла дитяча вулична команда «Сигнал»? Та який вид спорту — хокей чи футбол — президент ФК «Гребінки» любить найбільше? Про все це —  в  першій частині інтерв’ю з Юрієм Івановичем Загороднім.

70954832 1271240833036566 998422481473634304 o — Юрію Івановичу, протягом багатьох років Ви безкорисно підтримуєте різні футбольні команди Васильківщини. Звідки така любов до футболу?

— По-перше, футбол — це спорт номер один у світі, його люблять усі без винятку мешканці нашої планети. Крім того, футбол — єдиний вид спорту, який об’єднує українців різних політичних уподобань, переконань та політичних позицій. Адже, коли наші команди виступають у євротурнірах, а тим паче, коли грає національна збірна України, усі найвідданіші уболівальники, незважаючи на різні політичні погляди, беруть прапор і йдуть на стадіон, де гуртом співають гімн України. А любов до футболу привів мені мій батько. Пам’ятаю, одного дня у нас вдома з’явився чорно-білий телевізор «Весна». Телевізорина той час були великою рідкістю у селищі. Тож багато любителів народної гри, що мешкали у нашому мікрорайоні, до нас приходили дивитися футбол. А я дивився та вболівав разом з ними. Натомість тодішні дітлахи взагалі не уявляли себе без футболу, у футбол грали постійно — на вулиці, на шкільному майданчику, будь-де. Пам’ятаю, як у нас в селищі проходив чемпіонат серед вуличних команд, сформованих з юнаків, що навчалися у старших класах. Тоді кожна  команда мала свою назву. Наприклад, футбольна команда нашої вулиці називалася «Сигнал»…  Саме в цих змаганнях я отримав свій перший спортивний досвід. 

— Як склалася Ваша подальша футбольна доля?

— Коли я навчався у десятому класі, мене взяли у дубль футбольної команди, що існувала на базі Гребінківського ремонтно-механічного заводу (нині — «Цукорпроммеханізація»). Ця команда тоді грала на першість Київської області. Так-от, згідно з Регламентом змагань, кожна команда-учасниця дорослого чемпіонату повинна була мати команду дублерів. Уявіть собі, ця вимога існувала в сімдесяті роки минулого століття!.. Так у багатьох молодих гребінківчан з’явився шанс заявити про себе на всю область.  Зауважу, що дублери їздили на матчі першості разом з основною командою і виходили на поле першими. А вже після того, як матч за участі дублерів закінчився, до справи бралися футболісти основної команди! Це було свято для місцевих уболівальників —  побачити на власні очі два матчі обласної першості за участю своїх земляків на рідному для себе стадіоні. На глядацьких місцях не було де і яблукові впасти. Зазначу, що  в ті роки за Гребінки виступали справжні легенди районного футболу, які, не побоюсь цього слова, «робили футбол» на Київщині — брати Васильєви Микола та Михайло, Ігор Тромса, Олег Шавикін, Вадим Шаповал, Борис Швиденко, Володимир Яровий…

— Власне, я так розумію, на цьому Ваша любов до спорту не закінчується. Адже Ви також є президентом хокейного клубу «Рось»…

— Я створив цю команду з нуля більше десяти років тому. Я б не хотів називати себе президентом клубу, я звичайний керівник і гравець команди.

— Натомість, що ви любите більше — футбол чи хокей?

— Хокей... Цей виду спорту я завжди любив більше, ніж футбол. Більше того, я граю у хокей до сьогодні і це заняття приносить мені шалене задоволення. Хокейний клуб «Рось», сформований виключно з аматорських хокеїстів, виступає в обласних, Всеукраїнських та міжнародних турнірах. Ми три роки підряд вигравали чемпіонат Київської області серед аматорів, а минулого року стали чемпіонами України серед аматорів. Щоправда, у цьому році нам довелося скласти свої повноваження... Утім, нещодавно ми вдруге поспіль привезли золоті нагороди з міжнародного турніру «Празька бочка», що проходив у Празі (Чехія). Натомість у минулому році ми стали чемпіонами Європи серед аматорів, в якому брали участь вісім команд: п’ять — з Росії, дві — з Чехії, і ми. Зазначу, що «Рось» — перша українська команда, яка виграла ці змагання.

77109931 2380918768827406 1623078307345989632 o— Але повернемось, власне, до «гри мільйонів». Як давно у Вас виникла ідея стати меценатом аматорського футбольного клубу? І що Вас до цього спонукало?

— У 2004 році, коли я займав посаду першого заступника глави Адміністрації Президента України, до мене на зустріч приїхав керівник відділу спорту Васильківської РДА Василь Миколайович Кучма і розповів про нагальні проблеми у сфері розвитку футболу на Васильківщині. У нас вийшла тепла розмова, а після її завершення Василь Миколайович запропонував мені очолити районну федерацію, щоб дати стимул до розвитку футболу на Васильківщині. Зваживши «усі» за і «проти», я погодився: чому б не допомогти своєму рідному районові налагодити системну роботу в розвитку футболу? І я взявся до роботи. Буквально одразу я орендував приміщення під офіс федерації, придбав усю необхідну оргтехніку та вирішив питання з автотранспортом для федерації. Це робилося для того, що забезпечити належні умови праці тим людям, які під моїм керівництвом працювали у федерації. Також я усіляко підтримував ФК «Путрівка». Тоді ж у мене виникла ідея створити обласну команду…

— ….«Агросоюз»?

— Саме так. До слова, у 2004 році «Агросоюз» виграв бронзові медалі чемпіонату Київщини!

— Однак Ваше перебування на посаді голови ВРФФ виявилося недовгим. Чому вирішили залишити свій пост у федерації?

— Це було моє добровільне рішення. Я пішов з посади у 2005 році, коли в Україні змінилася влада, тобто — з політичних причин. Зараз поясню детальніше. Я, як керівник федерації, повинен був співпрацювати з тією районною державною адміністрацією, яка прийшла до влади разом з Віктором Ющенком, коли наша політична сила перейшла в опозицію. З цими словами я звернувся до представників районних команд на загальних зборах і рекомендував обрати на посаду голови ВРФФ Леоніда Матушевича, якого усіляко підтримував.

— Настільки я пам’ятаю, команда «Агросоюз» була однією з найпотужніших в області. Чому ця команда припинила існування?

— Буду максимально відвертим. У 2005 році, коли влада в Україні змінилася, почалося переслідування опозиційних політичних сил. Проти мене було порушено одразу декілька кримінальних справ, які мали замовний характер. Я виїхав за кордон, адже була загроза арешту. Майже увесь 2005 рік я провів за межами рідної держави. Чим все закінчилося? Тим, що я виграв суд у президента України Віктора Ющенка і тріумфально повернувся до України. Чому я вважаю ці справи замовними? Відповім! У мене є лист за підписом Генерального прокурора України, в якому чорним по білому написано: «Усі справи, що були відкриті проти Юрія Загороднього, закриті. У діях Юрія Загороднього відсутній склад злочину». Це ще раз підтверджує мої слова про те, що усі справи було сфабриковано...  Отже, у зв’язку з тим, що я постійно перебував за кордоном, у мене не було можливостей опікуватися «Агросоюзом». Було прийняте вольове рішення розформувати команду…4723ef876aca4c7cd452b3e97715d01b XL

— Чи можна сказати, що Ваш найуспішніший футбольний проект — «Агросоюз»?

— Ні. Адже успішних футбольних проектів у мене було багато — «Тайфун», «Сигнал», ФК «Гребінки». Приміром, футбольний клуб «Тайфун» тричі ставав чемпіоном району. Потім був «Сигнал», який вигравав Кубок району. А зараз я опікуюсь «Гребінками».

— Пам’ятаю, свого часу Ви хотіли своїм коштом збудувати в Гребінках стадіон….

— Власне, ця історія почалася ще тоді, коли я працював у Адміністрації Президента. Тоді я хотів збудувати у Гребінках сучасний стадіон. Цю арену я планував збудувати за власні кошти. До будівництва були залучені фахівці з ФК «Динамо» (Київ), які розробили проект нової арени. Після чого я попросив місцеву владу надати мені в оренду стадіон на сорок дев’ять років років, але Ігор Тромса, який тоді був головою Гребінківської селищної ради, не підтримав мою ініціативу. Пам’ятаю, як на засіданні районної ради він сказав: «Я не проти того, щоб у Гребінках відбулася реконструкція стадіону, але ми можемо дати стадіон в оренду ТІЛЬКИ НА ТРИ РОКИ…» Як можна збудувати нормальний стадіон за три роки? Після цього я вирішив: не хочу більше мати нічого спільного з місцевою селищною владою. Я на деякий час відійшов від футболу…

(Кінець першої частини)

Підписуйтесь на наш телеграм: https://t.me/vrff_2019

Прочитано 393 раз Последнее изменение декабря 04 2019

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены