Тимофій Семенюк: «Мрію стати чемпіоном світу серед лікарів…» Избранное

Оцените материал
(2 голосов)

Тимофій Семенюк виступає на Васильківщині уже другий рік. Однак цьогорічний футбольний сезон розпочався для нього особливо вдало. Ще б пак! Тимофій уже забив для «Зеніту» шістнадцять м’ячів у чотирьох матчах районного чемпіонату з міні-футболу, а його команда продовжує впевнено торувати шлях на вершину цього змагання. А що думає сам Тимофій про вражаючий старт своєї команди в міні-футбольному чемпіонаті Васильківщини? — читайте в цьому інтерв’ю.

— Чесно кажучи, я не очікував, що буде такий старт, — розповідає Тимофій. — Тим паче, що перед початком чемпіонату ми взагалі не ставили перед собою завдань потрапити до числа призерів, а просто хотіли пограти у футбол. Але, як кажуть, апетит приходить під час їжі. Тож тепер у чемпіонаті ми боремося виключно за призові місця.

— А коли Тимофій Семенюк почав займатися футболом?

— Футболом я почав займатися, коли мені виповнилося дев'ять років. Зазвичай ми з братом ходили на стадіон, щоб побити один одному по воротах. І під час однієї з ми потрапили «на олівець» місцевого тренера, який запросив до ДЮСШ міста Саки. Ми з радістю відгукнулися на цю пропозицію і з часом вже грали за команду ДЮСШ в різноманітних турнірах. Зауважу, що ази футболу в цій школі пізнавав також основний гравець збірної України і донецького «Шахтаря» Микола Матвієнко… Власне, саме тоді, коли я грав за ДЮСШ, в мене вперше проявився хист до бомбардирства. Вже тоді у мене виходило забивати багато м'ячів, не дивлячись навіть на те, що я грав у середній ланці.

— Також у твоїй кар'єрі зазначені виступи за столичний РВУФК в чемпіонаті України серед юнаків..

— І таке було. До РВУФК я потрапив коли мені виповнилося дванадцять років. Мені вдалося пройти відбір до цієї команди… Тамтешній тренер розгледів у мені здібності до оборони, перевів на позицію центрального захисника і призначив капітаном команди. Та, незважаючи на це, я все одно регулярно відзначався у володіннях суперника. На правах капітана я виконував всі стандарти — штрафні та пенальті, і робив це доволі успішно. Після двох років виступів за РВУФК, ми з братом  повернулися додому. Цьому спонукали проблеми зі здоров'ям, а також сімейні обставини. На цьому перспектива стати професійним футболістом себе вичерпала. А ми зосередилися на навчанні і продовжили грати на аматорському рівні.  

— Після РВУФК ти на деякий час відбув до Сімферополя, де набував вишколу в місцевій СДЮШОР «Спартак». Чому вирішив повернутися на кримський півострів?

— У п’ятнадцятирічному віці нас з братом запросили до Сцеціалізованої дитячо-юнацької спортивної школи «Спартак», що представляла Кримтеплицю в чемпіонаті України серед юнаків. До слова. наш перший сезон у цій команді виявився вдалим, тому ми отримали можливість поїхати на збори з дублерами професійного клубу «Кримтеплиця». Як відомо, тоді основна команда цього клубу боролася за вихід до еліти національного чемпіонату, тож перед нами відкривалися великі перспективи. На зборах ми проявили себе найкращим чином і отримали пропозицію підписати контракт з представницькою командою, яка працювала під началом Олександра Севідова. Але ми змушені були відмовитися від цієї пропозиції, оскільки на той час вже склали вступні іспити до ВУЗів. Я вступив до медичного університету, а брат — до юридичної академії.

— Я так розумію, у тебе не було особливого бажання спробувати свої сили серед професіоналів…

— Оскільки доля професійного футболіста дуже складна і не завжди увінчується успіхом, я вибрав більш прагматичний варіант — здобути освіту. Тим паче, що й батьки були проти того, щоб я зв'язав своє життя з професійним футболом. Пам'ятаю, як вони казали «ви задовбали уже зі своїм футболом, коли вже за розум візьметеся…». Тому ми з братом вирішили навчатися. До того ж, мені завжди подобалося лікувати людей. У дитинстві я батькам говорив: «Ось виросту, стану лікарем і буду всіх лікувати…своїм сміхом».

— А як ти потрапив до однієї з найтитулованіших команд Полтавщини — «Локомотива» з Гребінки?

— У 2014 році, у зв'язку з відомими для всієї країни подіями, я покинув Крим і перевівся навчатися до Національного медичного університету імені Богомольця. На базі цього ВУЗу була команда, за яку грав тодішній гравець «Локомотиву» Юрій Кривошея. Саме він й запропонував мені спробувати свої сили в чемпіонаті Полтавщини. Зазначу, що вже на третій рік своїх виступів за «Локомотив» ми стали чемпіонами області. Це був незабутній час…

— Натомість, як ти опинився на Васильківщині і, зокрема, в «Зеніті»?

— «Зеніт» з'явився на моєму футбольному обрії завдяки знайомству з Віктором Строкоусом, який являється спортивним директором та головним селекціонером цієї команди. З Віктором ми — друзі і колеги по роботі. Разом працюємо в Київській міській лікарні міста Києва. Він анастезіолог-реаніматолог, а я ортопед-травматолог. На той час, коли мені надійшла пропозиція від «Зеніта, я виступав за «Локомотив». Однак ми домовилися, що наступний сезон я вже розпочну в кольорах лосятинської команди. Так і сталося. Це не було спонтанним рішенням… Ніякі інші варіанти я не розглядав, хоча їх було достатньо. Також зі мною до «Зеніту» із «Локомотива» перебралися мій брат Артем, Сергій Рябоконь та Сергій Ященко.

— Чому твій вибір пав саме на цю команду?

— …Іноді я приїжджав на матчі районного чемпіонату в якості глядача. Тож рівень команд, з якими доведеться суперничати за пальму першості на Васильківщині, мені був добре відомий. З упевненістю можу сказати, що цей чемпіонат нічим не поступається чемпіонату Полтавщини. І ця обставина мене неабияк обрадувала і вплинула на те, щоб я «пришвартувався» саме у «Зеніті». Ще хочу відзначити високий рівень полів у Ксаверівці, Калинівці, Шкарівці та Гребінкам. Господарам цих арен дуже пощастило.

— А який матч, що ти взяв у ньому безпосередню участь, на Васильківщині тобі запам’ятався найбільше?

— Особисто мені запам'яталися два матчі, обидва відбулися в рамках ¼ фіналу Кубка з командою «Гребінок». Перший чвертьфінал ми програли з рахунком 1:3, але за підсумками другого поєдинку ми зуміли перевести гру в серію пенальті. Але, на жаль, в цьому компоненті футболу фортуна від нас відвернулася…

— Футбол — це твоє хобі. А яке твоє професійне покликання?

— Так склалося, що мої улюблені заняття в житті — футбол і робота. Мені подобається і в футбол грати, і людей лікувати. Більше того, при виборі професії футбол також зіграв велику роль, адже з дитинства футболісти зазнають ушкоджень, які потребують медичного втручання…

— До слова, ти — гравець збірної України, сформованої з медиків. Встиг пограти на чемпіонаті світу. Які враження в тебе залишилися від виступів за збірну на Мундіалі?

— Поки що я зіграв лише на двох чемпіонатах світу. Перший для мене Мундіаль відбувся в Чехії у 2018 році, а другий — на рік пізніше в Мексиці. Ці турніри, як правило, проходять в приголомшливій атмосфері. Лікарі з усього світу з'їжджаються на Мундіаль не лише, щоб позмагатися між собою, а й поспілкуватися та поділитися професійним досвідом. На подібних заходах є унікальна можливість поспілкуватися з колегами зі США, Німеччини, Канади, Австралії, Великобританії та багатьма іншими. Футбол — гра, що об'єднує.

— Твій найпам’ятніший матч за збірну…

— Мені найбільше запам'ятався наш матч з англійцями за путівку до чвертьфіналу Мундіалю. У цьому поєдинку зійшлися два різних стилі гри — «іспанський», який проповідували ми, і безпосередньо англійський — з довгими діагоналями. Після першого тайму ми програвали з рахунком 0:2, але по перерві ми спромоглися на неймовірний камбек. Спершу був мій гол, а після цього шикарний м’яч ударом з далеку провів Володимир Олексюк, який, до слова, також виступає за «Зеніт». І хоча надалі ми повністю контролювали м'яч, нам не вдалося дотиснути суперника. Збірна Великобританії обіграла нас в серії пенальті. До слова, саме англійці й стали тоді чемпіонами світу, обігравши у фіналі триразових переможців цього турніру — чехів.

Яка твоя футбольна мрія?

— Наразі я мрію завоювати звання чемпіона світу серед лікарів. Принаймні, саме до цієї мети я прагну. Окрім цього, я хочу, щоб наступний чемпіонат Васильківщини завершився тріумфом «Зеніту».

Сподіваюсь, що все в тебе вийде, як ти запланував. Дякую за цікаву розмову.

— Спасибі і Вам за інтерв'ю. Всім читачам сайту, уболівальникам, гравцям, тренерам я бажаю здоров'я і терпіння. Приходьте на футбольні матчі, вболівайте за свої команди, грайте у футбол.

 

Довідка «Васильківщини футбольної»

СЕМЕНЮК Тимофій Леонідович

Дата народження: 28 квітня 1993 року.

Місце народження: м. Саки.

Амплуа: півзахисник.

Команда: «Зеніт» (Лосятин)

Виступав за команди: РВУФК (Київ), СДЮШОР «Спартак» (Сімферополь), «Локомотив» (Гребінка).

У «Зеніті» — з 2019 року.

Наш телеграм: https://t.me/vrff_2019

Прочитано 219 раз Последнее изменение Февраль 17 2020

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены